буває таке, коли людинка довго тебе ігнорує, а потім різко змінює своє ставлення, важко це прийняти.
важко повірити.
а чи не підмане?

хотілося б, щоб цього бар*єру просто не було, а усе гарненько і гладенько.

я не люблю ці бар*єри, але, як показує практика - якщо людинка його долає/хоче/знає як це зробити,
я її полюблю. на правду, полюблю, а не так.

а найкраще, хороші мої, не зводити навколо себе стін:(

так от, те, що хотіла написати вчора:

підступно залізла в переписку мами і її подруги, і зробила для себе приємне відкриття - виявляється вона мене прекрасно розуміє. і хвилюється тільки через те, що я повторюю її шлях. і ще, вона вважає, що я кльова і оптимістично налаштована на життя.

такоє:)

дивовижний час...да:)

щоб не забути:

- все таємне відкривається наприкінці. найбільше покарання - твоє власне. а дорослі - мудрі. да.

дякую за:
- "Машину Времени"
- портрет
- грецького бога легкого вітру
- ча-чу в контакті
- сонце
- фел ін лов

:)

оце я скучаю за цим чортякою:)))

а от я до цього часу не розумію, чому моя красива, мудра і дуже творча однокласниця вийшла заміж за жирного гидкого дядька. і народила від нього дитину.
от мене це чомусь чіпляє.
питаю себе вже другий тиждень:
- ну як вона могла?
нафіга?

круто, коли після такого сіренького денька, вдома зустрічають з жовтими осінніми квітами, цукерками:
"Це ж твої перші змагання!"
коли заварюють смачний чай і вкривають ковдрою.
дають НЕНАВ'ЯЗЛИВІ поради.

коли приймають.

так, Крим повернув мені сім'ю:)

1. не ходити до хлопців в гості, бо це непристойно.
2. не ходити в гори, бо можна захворіти африканською чумою.

і дивні
людішки,
які переживають через всяку херь.

так, зараз я зізналася собі, що трішечки хвилювалася:).
так що вибачте, мої хороші, кому дісталося за цей дивний тиждень.

не обіцяю, що такого більше не станеться.
так уж сквєрно склалося, що я не завжди в ладах з собою.

сподіваюся, сонна осінь зміниться славною осінню:)

от і до мене прийшла осінь -
коли хочеться вкритися теплим пледом
обняти когось теплого
тримати в руках чашку чогось теплого
довго спати
дивитися кольорові сни
слухати дощ за вікном
бути вдома
мовчати
читати і перечитувати
впорядковувати

а ще я написала список боргів:
1. звіт
2. тент
3. кішки
4. льодоруби

коли я з цим розрахуюся, кльово буде
бо борги - то зло

і вперше відчуття - намандрувалася:)

ну чьо, знову в дорогу:)
є трошки соплів і кашлів
а ще тверда впевненність, що все буде ніштяк

цьогорічний Крим буде щедрим на несподіванки
чомусь мені так здаєтсья:)

так круто, коли все можна розкласти по поличкам:)

є лише спокій
дякую
(с)

Счастье подобно бабочке. Чем больше ловишь его, тем больше оно ускользает. Но если вы перенесете свое внимание на другие вещи, оно придет и тихонько сядет вам на плечо

(c)Виктор Франкл

сьогодні думала про ТЕПЛИХ людей, які мені зустрічалися.
виявилося, їх геть не багато. із цих усіх саме най_тепліші мені двоє.

ПЕРША: справжнє голуб'я:). цю людинку хочеться просто обнімати і захищати від усього-усього. і це завжди дасть тобі можливість почуватися сильною:).

ДРУГИЙ: чоловік моєї колєжанки:). коли просто знаходишся поряд, таке враження, що тебе укутали теплючим пледом. і просто затишно:)

Круто, коли в житті є теплі люди-ковдри:)

Але ще крутіше, коли є свої люди_тилду:)

майбутнє - жити десь в горах (ну на крайняк в передмісті) з коханим і двома малявками. і побільше руху - взимку ганяти на лижках у лісах, весною, осінню, влітку - на вєлах. жити просто і радісно. ну і, щоб всі дорогі_мої були здорові:)

кіно - таке від якого подих перехоплює. ось мені згадалася "Австралія", як малий хлопчак зупинив стадо збожеволілих корів перед прірвою. після такого я ще кілька місяців мріяла про те, щоб імігрувати в Австралію.

побачення - за мене вже його придумали:). щоб не забути - затягує мене чувак в темний ліс, вневненими і ще якимись рухами роз_водить багаття, дістає з рюку термос з чаєм і заварними:). ну а що має бути потім мені не розповіли:).

батьки - ті, що вміють бути друзями:). розуміють, підтримують і не кажуть: "Я вже відходила за нас усі походи". і ще батьки, які не ступорять розвиток, а дають можливість вчитися на СВОЇХ помилках

переживання - ті, що приємні, а не вибивають з сідла, так що аж ручонки трусяться. ті, що дають приємну "встряску". і ті, що закінчуються чимось хорошим:)

підйом - лекгий, красивий. грає вітер. хтось розповідає свої історії. хтось саме зараз проживає свої історії. і знаєш, навіщо цей підйом.

Кто-то мчался, падая с ног, плыл против течения, ехал на красный
Просто чтобы сказать, что всё будет хорошо, что всё не напрасно
Но ошибся дорогой, и не рассчитал траекторий полёта
И мне снова приходится быть для тебя этим "кто-то"

Пишу зараз звіт і не можу втриматись:)

На другий день нашого Алтаю, коли місто вже залишилося десь Там, ми зустріли людей. А точніше, двох дітей - дівчинку Аяру(12 років) і хлопчика Аястана(9 років). Ребята прийшли до нашої стоянки ввечері зі своїми скарбами. А принесли вони нам твердий сир, вершки, ревньову вареньку і справжній алтайський хліб. Я ще тоді подумала, що той хліб пахне горами. Дітки випили з нами чаю і трошки розповіли про себе.
Вони проводять ціле літо в долині річки ..., а ранньою осінню переганяють стада в с. Бельтир, яке ми проїжджали. А потім ідуть до школи, де їх вчать всілякій грамоті. Здивувало те, що в програмі є, навіть, англійська мова(!). Навіщо?
Аяру хотіла б бути вчителькою, вона саме закінчує останній шостий клас. А Аястан про таке і не задумується. Вони з 5 років їздять верхи на конях, безстрашно збігають по крутим схилам. Їх серця чисті, а очі світлі. Тіла здорові. Хороші дітки:).

А от ми їм чогось не дали. Важливого.
Не знаю, чого, правда:)

А зустріч для мене була дуже важливою.
І пам'ятною.

сьогодні мама проводила зі мною виховну розмову - протягом хвилин так 15 розповідала, якою має бути дівчинка мого віку:
- як має одягатися
- розмовляти
- куди ходити
- як поводитися

я все це з серйозною міною вислухала, подякувала за поради, скалала, що багато з чим згодна.

а потім оченятка в мене загорілися, і я защебетала:
- Ма, ти бачила, яку Віталя каску купив? Іди, я покажу! Дивись, яка ж вона гарна, мммммм... А як на голові сидить. А жовтий колір - я просто тащуся. І у Іри така ж:)). Правда, класна?

мама тяжко зітхнула і, мабуть, згадала когось зі своїх студенток, які ходять на підборах, в сукнях, фарбують очі, розмовляють правильно. їм дарують троянди і запрошують в театри.
а її донечка - колошмайло...

...але ж неймовірно щасливе колошмайло, скажу я вам:))))

після гір стала якось автоматично спостерігати за людьми і їх історіями:)

ось сьогодні у вагон зайшов мужичок жлобикуватого вигляду - сірі штані, така ж куртка, в руках кросворд якийсь. Вмостивши масну задницю між двома чолов'ягами, оглянувся довкола. А навпроти сиділи дві жіночки,ну дуже бальзаківського віку. Мужичок скинувся, як курка, розправив плечі, направив на них свій соколино-похотливий погляд. З курки різко перетворився на півня. Ну дамочки на нього не зважали, і він досить швидко переключився на кросворди.
Але здоровенна бородавка над його оком ще довго схвильовано посмикувалася.

а мене це чогось ну дуже потішило:)
і взагалі багато, що тішить і веселить.
забавляє і зворушує.

ось таке моє маленьке щастя

І тепер, коли я вже знаю, що такі історії мені дуже подобаються, я думаю вони знову будуть.

тепер щоп'ятниці у мене бугі:)
у нас підібралася якась неймовірно дивакувата група.
я вже для себе виділила таких персонажів:
рудий елвіс
дівчинка-косичка
її хлопець "хай-тех"
і лекгий тигр (bittertiger)

чого тільки вартий елвіс:)
він високий і худорлявий.
руки його тонші моїх в два рази.
руде волосся з білою смугою він зачісує назад.
на тренування приходить у білій майці (такі що під спід одягають) і чорних штанях.
стіли і здоровенний цеп.
а з задньої кишені тих штань зворушливо звисає банданка-сопливчик.
рудий елвіс танцює геть паршиво, але прекрасно веде.
ось я чомусь за ним ведуся:)

а bittertiger ніколи не дивиться в очі.

і ще люди махають мені на прощання рукою.
якісь незнайомці чи непізнані знайомі.
це так забавно:)