завжди була більш близька з мамою, ніж з папою.
інколи мені здаєтсья, що ми взагалі живемо на різних планетах, а інколи він відловлює все настільки чітко, що я просто диву дивуюся.

вчора у мене збиралася моя туриська група - раніше я була щиро захоплена практично всіма "шаманами", згодом моя любов
набула конкретних форм і вилилася на людей, яких я люблю сьогодні. з іншими доводиться старатися миритися:)

так от, папуля, з яким ми про групу практично не сплєтнічаємо, дуже вірно змалював наш психологічний портрет - викупив міжособистісні стосунки, кістяк, тих, хто скраю, тих, хто прийшов і тих, хто може піти (тих, що осторонь). дав прогнози нашого групового розвитку і окремих особєй - все це практично співпало з тим, що ми з холєркою "прораховували" під сходами.

інколи мені шкода, що ми з папульою не близькі і у нас бувають тільки "сплески" близькості. але я рада, що саме він мій батько - прогнозований, надійний і рідний:).

а все ж цікаво: моя ейфорійка на Алтаї - горняшка на двадцять з лишнім днів чи таки закоханість?

а ще дивно, наскільки вміють змінюватися почуття:(

А у мене видалися прекраснючі чотири дні:). динамічні, веселі, теплі і просто хороші.

у неділю я нарешті потрапила на тренування. це раз. і хоча багато що забулося і тупилося, мене це зовсім якось не засмутило.

у понеділок я почала працювати над історіями ветеранів, а ще списала мега-іспит:)

у вівторок я познайомилася з фантастичним дідком Віктором Федоровичем, у якого замість лоба вставлено пластинку. а ще з симпатичними курсантами - з світлими, дитячими і дуже теплими оченятками.

у середу я вивірила інтерв'ю з ветеранами, забрала бабло, яке я заробляла цілий рік і вперше побувала на кастингу.

з усього цього я зрозуміла такі важливі для мене штуки:
1. я не вмію відігравати емоції (кастинг). і мене це радує:)
2. моя колишня начальниця - чесна особа. (бабло)
3. я ніколи не буду писати розумних текстів, не вивчу розумні слова, якими всі користуються, не буду розбиратися в сучасних системах і запитувати у своїх інтерв'юерів про їх професійні здобутки.

люди радісно розповідають мені про себе - а мені подобаєтсья слухати їх історіх і про них же писати.

так що я знайшла свою нішу на якийсь час:)
і це круто!

вчора згаювала час у "Домашній кухні" за чайочком і спостеріганням.
удачка мені посміхнулася і я змогла потішитися з доволі огидної історійки.

за столиком поряд сидів мужичок років 35 з поїденими міллю вусами, бородавкою, вухатою шапкою і запахом запліснявілості.
він явно когось чекав, час від часу позираючи на каси.
через хвилинок 5 до його столику підійшла жіночка з підносом. зашугана якась і явно нещаслива.
на її підносі стояло два пива - по 0.5л. спочатку мужичок запитав, чому вона купила собі 0.5, а не 0.3, потім довго вивчав чек, який вона йому вручила. після цього послав за чіпсами.
коли все вже було куплено і жіночка нарешті сіла навпроти, мужичок різко пересунув свій стілець до неї, так щоб торкатися її коліна своїм і якось абсолютно гидесно її поцілував.
опісля відчунувся і цілком буденно почав розповідати про свою дружину - які у тої успіхи на роботі, яка вона гарна і т.п. а жіночка все це покірливо слухала.

такий от мрачнячок:(

виявляється, щоб стало сонячно, треба просто одягти гірськолижні окуляри, а щоб прокинутись - побігати босоніж по снігу.
тоді і день почнеться струйово:)

На Водохреща пройде два рочки, як пішов мій дідок.
Славний хороший чоловік.

Сьогодні влаштували щось типу поминального обіду - якоїсь, як на мене, абсолютно несправжньої і непотрібної штуки. Важко у великому колі згадувати когось, запихаючись котлетою і узваром. Хай і приготованими з величезною любов'ю.
Коли мене не стане, я хотіла б щоб зібралися кілька найближчих з термосом стрьомного чаю і посміялися над нашими спільними божевіллями. і щоб ніхто не хникав жалісно. от

А дідочка я дуже люблю і знаю, що нікуди він не пішов, а хитро підморгує мені за спиною бабушечки.
Можливо, це дивно, але найбільше я любила в ньому запах - бджіл, димаря і смажених карасів. Бждолами пахло від його робочого халату, димарем - руки, а карасі він смажив влітку на обід. Нікому не довіряв:)

А ще у нього були найкращі руки, з тих, що я бачила у своєму житті - сильні, міцні, надійні. А ще схожі на сосиски і з здоровенними наростами грибка на нігтях:). З його руками можна було грати в "енді клева" і я завжди вигравала:).

А ще він навчив мене любити собак. Всяких - маленьких і здорових, благородних і нещасних, опущених. Вчив перевиховувати, приручати. Довіряти.

Навчив стібатися над бабушечкою - ми не раз потішалися, а вона грозилася черпаком.

Я дуже любила його історії - коли вимикали світло і я вмощувалася спиною до батареї, в його ногах. Про війни, голодомори, любові, дружбу, роботу, забавки. Коли час зникав і залишався його голос.

А ще я любила його обнімати - коли він сидів на стулі і дивився телевізор, можна було підійти ззаду і обняти міцно-міцно.

Дідок продив 86 років. За два місяці до кінця у нього знайшли рак. Тоді він вперше в житті попав під капельницю і дізнався, що таке обезболююче. До цього, можна було порахувати скільки таблеток він випив за все життя.

Хтось плаче і каже, що він ще міг жити і жити.
А я вважаю, що він своє взяв - своє прожив.
Він мудрий був і йому цього було достатньо.

Сильний і дуже славний дідок, який давав мені щелбани по носу. така моя про нього пам'ять.

погане пам'ятати не хочеться, тому просто дякую за:
- веселку подарункового набору
- морську сіль в обличчя і січневе купання
- гойдалку
- світлого і хорошого Володю
- затишну шшивку
- смішні і тривожні сни
- першосічневий гороскоп
- лунохода і коньяк ввечері
- пиво біля моря
- ніч на Чердаку

Буває таке, що все у тобі протестує проти чогось. Що точно їдеш не в те місце (чи не той час). А в цей час маєш бути деінде. Проживаєш не свою історію. Не вписуєшся.

А якщо просто - я дуже не хочу в Крим, а хочу - під Петрос. Але поїду в Крим, бо так уже склалося - туди їде моя група і відпасти в останню хвилину я просто не можу. Отакоє.

І мені треба буде дуже постаратися придумати щось, що б зробило Крим хоч трішечки хорошим і бажанним.

світла пам'ять.

відчуття вже майже забулося, але все ж хочу про нього написати.

так от, спасибі за все те тепло, яке я отримала 8-го. спасибі сім'ям:), живому, голубенятку, нічним дзвінкам, прекрсним подарнкам, ранковому снігу, Чіпу і Джеку. але найголовніше - теплу.

а ще, помітила, що люди бажають те, що вони хотіли б побажати собі:)

________________________

абсолютно_небожевільний_Рома. як кльово, що його вже немає в моєму житті:)
і добре, що є_божевільні
___________________________

чай. у кожного він свій. дорослий, лагідний, затишний.
і круто, коли простір викривлюється:)

___________________________

буває таке, коли людинка довго тебе ігнорує, а потім різко змінює своє ставлення, важко це прийняти.
важко повірити.
а чи не підмане?

хотілося б, щоб цього бар*єру просто не було, а усе гарненько і гладенько.

я не люблю ці бар*єри, але, як показує практика - якщо людинка його долає/хоче/знає як це зробити,
я її полюблю. на правду, полюблю, а не так.

а найкраще, хороші мої, не зводити навколо себе стін:(

так от, те, що хотіла написати вчора:

підступно залізла в переписку мами і її подруги, і зробила для себе приємне відкриття - виявляється вона мене прекрасно розуміє. і хвилюється тільки через те, що я повторюю її шлях. і ще, вона вважає, що я кльова і оптимістично налаштована на життя.

такоє:)

дивовижний час...да:)

щоб не забути:

- все таємне відкривається наприкінці. найбільше покарання - твоє власне. а дорослі - мудрі. да.

дякую за:
- "Машину Времени"
- портрет
- грецького бога легкого вітру
- ча-чу в контакті
- сонце
- фел ін лов

:)

оце я скучаю за цим чортякою:)))

а от я до цього часу не розумію, чому моя красива, мудра і дуже творча однокласниця вийшла заміж за жирного гидкого дядька. і народила від нього дитину.
от мене це чомусь чіпляє.
питаю себе вже другий тиждень:
- ну як вона могла?
нафіга?

круто, коли після такого сіренького денька, вдома зустрічають з жовтими осінніми квітами, цукерками:
"Це ж твої перші змагання!"
коли заварюють смачний чай і вкривають ковдрою.
дають НЕНАВ'ЯЗЛИВІ поради.

коли приймають.

так, Крим повернув мені сім'ю:)

1. не ходити до хлопців в гості, бо це непристойно.
2. не ходити в гори, бо можна захворіти африканською чумою.

і дивні
людішки,
які переживають через всяку херь.

так, зараз я зізналася собі, що трішечки хвилювалася:).
так що вибачте, мої хороші, кому дісталося за цей дивний тиждень.

не обіцяю, що такого більше не станеться.
так уж сквєрно склалося, що я не завжди в ладах з собою.

сподіваюся, сонна осінь зміниться славною осінню:)

от і до мене прийшла осінь -
коли хочеться вкритися теплим пледом
обняти когось теплого
тримати в руках чашку чогось теплого
довго спати
дивитися кольорові сни
слухати дощ за вікном
бути вдома
мовчати
читати і перечитувати
впорядковувати

а ще я написала список боргів:
1. звіт
2. тент
3. кішки
4. льодоруби

коли я з цим розрахуюся, кльово буде
бо борги - то зло

і вперше відчуття - намандрувалася:)

ну чьо, знову в дорогу:)
є трошки соплів і кашлів
а ще тверда впевненність, що все буде ніштяк

цьогорічний Крим буде щедрим на несподіванки
чомусь мені так здаєтсья:)